Трохи більше ніж сто років, що
були висвітлені на сторінках посібника, були важливими в історії України. Це
була доба великих змін у житті українців та іхньому
світогляді. Незважаючи на те, що в цей період українці були повністю позбавлені
і національної державності, були розділені між двома імперіями, вони зуміли
знайти в собі сили усвідомити свою окремішність і повести боротьбу за національне
визволення. Другою важливою зміною в житті україньких
земель був їх швидкий промисловий розвиток (особливо східних і південних
районів), особливо у другій половині ХІХ ст.,
втягування їх до світового господарства.
Національне відродження, що
охопило різні регіони України наприкінці ХVІІІ –
у ХІХ ст., маючи свої регіональні особливості, у
60-ті роки ХІХ ст. злилося в єдиний національний
рух, в якому виділялися два струмені: на західноукраїнських землях, що
знаходились під владою Австро-Угорщини, і в Наддніпрянській Україні, що була
під владою Російської імперії. Розвиваючись у складних умовах переслідувань і
заборон (особливо в Російській імперії), набуваючи різних організаційних форм
наприкінці ХІХ ст. український рух став перед перед проблемою вироблення чіткої власної політичної
програми. Цей процес політизації призвів до появи троьх
основних політичних течій: соціалістичної, ліберальної або
національно-демократичної і націоналістичної. Відстоюючи національні інтереси
українського народу кожна з течій головним і першочерговим висувала одне з
положень: соціальне визволення, здобуття демократичних свобод або відродження
української держави.
Трагедією українського руху
стало те, що різні течії так і не змогли прийти до єдності дій в боротьбі за
українську державу. До того ж лише в Галичині, яка стала «українським
П’ємонтом» українські політичні партії незалежно від політичних уподобань
проголосили, що метою їх боротьби є здобуття незалежності України.
Таким чином на кінець ХІХ ст.. український рух хоча і був вагомим чинником
політичного життя двох імперій не досяг тої консолідованості,
яка б могла призвести до здобуття незалежності. Тому українські діячі
напередодні війни починають покладати велику надію на зовнішні сили.